Не «прощай»!

Не «прощай»! Не «прощай», а «до зустрічі», милий, – я знаю.

Завтра їдеш на фронт, але в нас ще попереду ніч.

Вимкни світло, нехай тьма затопить від краю до краю,

І світитимуть зорі очима небесних облич.

Мій коханий солдате! Без берців, плямистого строю

Видаєшся хлопчиськом, та я це тобі не скажу.

Ти мій бравий вояка! Упевненість личить герою.

Що за воїн без мужності, сили чи без куражу?

Поцілуй мої очі, допоки від сліз не солоні,

Хай обличчя твоє відіб’ється на денцях зіниць…

Пригорну до грудей і зігрію холодні долоні,

І спокусниця-ніч не залишить між нас таємниць.

Наші спраглі вуста не наситять цілунки до ранку,

Колихатиме пристрасть на хвилях солодких зітхань…

Все для тебе зроблю! Накажи! Будь-яку забаганку,

Мій смішний генерале, я виконаю без вагань.

Збожеволів годинник і стрілками крутить, як хоче.

Ти пришвидшуєш теж рух життя у полоні тіснім.

Перехоплює подих, в обіймах вмираю… Тріпоче

Серце в млосній знемозі, в шаленстві тремтить навіснім…

Я ненавиджу ранок! Ненавиджу сонце і світло!

Бо ти мусиш іти… До побачення! Не прощавай!

Я чекатиму рік, все життя – скільки буде потрібно!

Тільки ти повертайся! І Боже тобі помагай…