Не про жирафів

Мої вірші – сліпі недоношені жирафенята,

Ти на них і дивитись не можеш без болю й відрази.

Їхня хворість руйнує твій спокій і сталий порядок,

Якби міг, не торкався б і близько такої зарази.

Але ж ти дуже добрий, уважний і талановитий,

Не дозволиш – відкрито – позбутись бридкої причепи,

Наче оскароносець, лікуєш їх несамовито:

Відчуваєш провину, адже до зачаття причетний.

Ми давно зрозуміли, що реанімація марна,

Що жирафи – лиш привід, бо «нас» вже ніщо не врятує.

Сотворіння кумирів, на жаль, не минають безкарно.

Всі твої імена все одно промовлятиму всує...