Не мни трави, косарику

Тільки сонце встало, вмилося росою,

Йде косар на луки з гострою косою,

Холодить стежина босі ноги вранці,

Йде косар на луки в білій вишиванці.

Жайвір в піднебессі, в травах перепілка

Слухають, завмерли, як співа сопілка,

Виграє дударик, кличе-закликає,

А роса на сонці швидко висихає.

Шуг і шуг литовка, пролягли покоси.

Берегом дівчина розплітає коси,

Сонце припікає, в річці прохолода…

Не дає косити та дівоча врода.

Очі як черешні, темні і блискучі.

– Де ти забарилась? За тобою скучив!

На траві шовковій простелю намітку,

Буду цілувати дівчину-лебідку.

Приспів:

Не мни трави, косарику,

Тобі ж її косити,

Не руш мене, дударику,

Не вільний ти любити.