Не кінець…

Л^*** Г^***

Порожній вечір ще один, порожня ніч.

Сумний світанок  з голови стягає ковдру,

Туманом сивим колошматить сіру вовну

І, підібгавши хвіст, ховається у піч.

Книжкові шафи, не витримуючи знань,

Старечо стогнуть, і мигтить настільна лампа.

Стискає серце самоти кігтиста лапа –

Убивця тиха запізнілих поривань.

П’ю чай із чашки темно-синьої – його,

Широка ручка береже тепло долоні…

Безмірне горе покриває сріблом скроні –

Я не фарбуюсь. Не живу. Нема чого…

Коли пішов за небокрай, спинився час,

Зітліло сонце, на туман розклалось небо.

На тому світі я зігріюсь коло тебе.

Смерть – не кінець, якщо вогонь в душі не згас.