Навіжена

Зима сказилась зовсім! Дуріє, навіжена!

Кидає снігом, злюка, замети насипа.

Перемела дороги хурделиця скажена,

Морозище лютує і за носи хапа.

Закутавшись в пухнастий червоно-чорний шалик

(Лиш очі визирають), біжу я до метро.

Пірнаю в підземелля подалі від навали

Кусючих ос-сніжинок в пухнастих болеро.

А в теплому вагоні скидаю рукавички,

Твій номер набираю. Немає покриття…

Сльозинками бурульки накрапали на щічки

Холодні… Обертаюсь. Не хочу співчуття!

Ненавиджу морозну, багатосніжну зиму!

Не знати безсердечній жахіття самоти.

У віхоли  і хуги – ні співчуття, ні стриму!

Відрізані снігами надовго я і ти.

Страждатиму, допоки розчистиш ти дорогу?

Не зможу дочекатись закінчення зими!

Коханий, я не вірю, що так угодно Богу!

Душею крижанію, коли не разом ми.

Рішуче затягаю на шиї шалик модний.

За півгодини потяг. Коханий, зустрічай!

Нехай тепер засипле весь всесвіт сніг холодний!

У затишній хатині влаштуємо свій рай!