Наївний

«Зовсім не важко, мабуть, встати на підвіконня

І зістрибнути униз. Як малесенька пташка,

Поверхів сім пролетіти. На тепле осоння

Впасти красиво. І щоб це побачила Машка!

Мужньо лежати в жахливо-страхітливій позі,

Слухати вереск сусідів і лемент матусі,

Мчати в «швидкій», обганяючи всіх по дорозі,

Знаючи точно, що завтра назад повернуся.

От би побачити мами заплакані очі!

Тільки моя! Про вітчима нарешті забуде!

Буде зі мною від ранку до самої ночі!»

Тільки не знав він, наївний, що ЗАВТРА не буде…