Можливо, колись…

Можливо, колись я забуду тебе:

Смак вуст, поцілунків вогонь,

І очі, як небо ясне, голубе,

І ніжну беззахисність скронь,

Забуду твій запах і голос п’янкий,

Стук серця і лагідну силу руки…

Можливо, я знову колись полюблю.

В зелених чи карих очах

Шукатиму скалку твого кришталю.

Долоні на сильних плечах

Тремтітимуть від нетерпіння, жаги:

Чи бути тобою йому до снаги?

І, з іншим пірнувши у вир насолод,

Кохання плекатиму в нім.

Та звичну кінцівку один епізод

Не змінить у фільмі старім.

Тож, скинувши зайве, чуже без стиду,

Я в пам’яті знову тебе віднайду.