Моя зухвалість роздягнула день…

Павлу Гай-Нижнику

Моя зухвалість роздягнула день,

Аж сонце засоромлено сховалось.

Життя пунктиром із Ніщо в Ніде

Дійшло нарешті – навпіл розірвалось.

Без перемовок, мов первинний клич,

Твоє ім’я перемогло буденність;

У галереї обраних облич

Приваблює очей твоїх вогненність.

Нехай стирає день цю акварель,

Написану карміном і сльозами –

Палкої млості пристрасна дуель

Переплела нас віршами й тілами…

05.12.2015 р.

_______________________________________

Твоя́ зухвалість роздягнула ніч...

Зірвала млосність і здійняла вітер

Без перемовок. Мов первинний клич!

Прозорий як в сльози́, без літер.

Підзаголо́вок впав у потойбіч

Палкої ніги, зко́ханої в витвір

Розпу́сти наче в сховок. Віч-на-віч…

А потім день усю цю творчість витер.

Павло Гай-Нижник

10 листопада 2015 р.