Мавка

Божевільна

Комусь, можливо, я здаюся божевільною.

То й що? Я рада!

Так добре іноді забутись, стати вільною!

Людського стада

Дрібна частинка непомітна, нерозпізнана,

І раптом – ось вам! –

З’явилась Мавка, босонога і розхристана,

З рудим волоссям.

Яскрава цятка серед сірості й буденності –

Духмяним трунком.

І мрієш: стане диво це в природній єдності

Тобі дарунком…

Вальсує Мавка серед парку старовинного

З опалим листям,

І не спотворити її чола невинного

Ніяким вістям.

Брудні калюжі з каламуттю розпрощалися

І марять небом:

Якщо літає та, просочена дощами вся –

Землі не треба!

Юрба байдужа насувається лавиною.

– Що ще за Мавка?

Зметуть, розтопчуть, щастя визнають провиною:

Чужа – і крапка!

Тож краще справді бути трохи божевільною:

Дитятком щирим!

Кружляти в танці повітрулею свавільною

Над містом сірим…

Коли мені було років п’ять, я вперше почула слово «божевільна». З трамвайного вікна побачила, як засипаною опалим листям алеєю осіннього парку просто серед калюж кружляє в вальсі золотокоса дівчина. Вона здавалась мені невимовно прекрасною! Як заворожена, проводжала її очима, доки трамвай не оминув старовинного парку.

– Божевільна, – хтось промовив.

Я не спитала, що означає це слово. Зрозуміла так: «Боже! Вільна!» І довго ще у мене воно асоціювалось з божественною красою, легкістю, невимушеністю і абсолютною свободою…