Маруся

Жоржин та айстр вирує карнавал.

Спекотні дні, та вже холодні ранки.

Давно пошерхла висохла трава

В копицях, де будили нас світанки.

Ти глянеш – я очей не підійму.

Спитаєш, як живу, – лиш посміхнуся.

Ранети лунко гупають в траву…

Мар’яна Львівна. А була Маруся.

Туман солодкий хмарою накрив.

Блакить очей коханих – вище неба.

Чому ж так сталось? Просто розлюбив?

Ні, краще не кажи, прошу, не треба!

Торкнешся – я очей не підведу.

Змахну сльозу зрадливу – й посміхнуся.

Зацукрувались яблука в меду.

Мар’яна Львівна. Лиш тобі – Маруся...