Маніяк
Словами гострими ти колеш моє серце
І в кров, що крапає, домішуєш отруту: Наперсток злості, чорних ревнощів відерце, Відрази кухоль, точиш краплями цикуту…
Спостерігаєш хижо, як від болю корчусь, Як вигинається в судомах ніжне тіло. Ти, як безжалісний мольфар, навівши порчу, Слідкуєш ревно, щоб по-справжньому боліло, –
І насолоджуєшся! Безсоромно, гостро, – Жіночі стогони дарують плотську втіху. Ти маніяк? Невже, скажи, не можеш просто Задовольнити хіть подібно чоловіку?
Щоб під тобою я стогнала і звивалась, В тобі, єдиний, розчинялась без вагання, Від насолоди – не від болю вигиналась, А серце навпіл розривалось від кохання!
|