Листопад

Закружляв в осіннім вальсі листопад,

Цей козак-заброда запальної вдачі,

Він поглянув так закохано на сад,

Що вже яблуня листом жовтавим плаче.

Він постукав, обережно і тихцем,

У сумне моє віконечко дощами,

Розіллявся на подвір’ї озерцем

І хлюпоче горобиними ночами.

Як пуховою хустиною дитя,

Він туманами укутував долину,

Задивився, мов прощаючись з життям,

На струнку дівочу вроду тополину.

Довго-довго і замріяно дививсь,

Так закохано, прощаючись навіки.

Та листочок не злетить опалий ввись,

Повернутись до джерел не зможуть ріки…

Дув щосили у кларнети восени

I під звук мінорний лагідної пісні

Мовчазній, холодній айстроньці-княжні

Він освідчувався у коханні пізнім.

За верлібром Сергія Овченка «Листопад»

https://www.facebook.com/profile.php?id=100003207350568