Квіти не винні

Знайшла на горищі, у книжці старій,

«На згадку» засушені айстри –

Сумний епілог Ваших марних надій,

Рішучий і пристрасний Майстре.

Пухнасті суцвіття розплющені вщент,

Та майже не втратили колір,

До раю прострочений ангажемент,

Зітхають пелюстки бузкові.

Ви мріяли, Майстре, про ніжність і шал,

Натхненно співали романси…

Натомість – насмішки, як тисячі жал,

Проколюють кульки-аванси,

Надуті, намріяні Вами колись.

І шкода мені Вас, і смішно...

Надії немає! Та Ви не здались –

Вже плачуть троянди невтішно…

Вересень 2015 – 03.06.2017 р.