Колишня подруга

Вона для мене вмерла. Не за раз.

Та навіть крицю пробиває слово.

У вирі злості, заздрості, образ

Сама себе втопила поступово.

За нею плачу. Бо вона була

Колись весела, щира і завзята,

Мені чіпляла два своїх крила –

Так-так, була народжена крилата.

А потім… Не помітила, коли

Вона їх проміняла на посаду.

Звела навколо глиняні вали,

Сприймала співчуття, неначе зраду.

Як справжня королева – Снігова, –

Єдине цінувала: виконання

Своїх наказів. Важила слова

На терезах примарного визнання.

Хай Бог їй допоможе досягти

Отих висот, куди вона так пнеться!

Хай збереже її від самоти

І вийме скалку з крижаного серця…