Коли Муза полетіла до іншого…

Муза полетіла, їй зі мною нудно:

В кокон загорнувшись, в сутінках сиджу.

Змінювати карму довго і марудно,

Вогника немає, іскри, куражу.

«Де твоя харизма?» – подруга питає.

Справді, де? Не знаю, чи вона була

Хоч колись? І Муза знову відлітає.

Їй потрібні душі. Душі – не тіла.

Я не ображаюсь, Музу розумію:

Зараз їй співає пристрасний поет.

От вона, харизма! Розмалює мрію,

Перетворить в казку пізній тет-а-тет.

В келиху шампанське пінним водограєм,

Стиглі полуниці, блимає свіча…

А у мене пахне сушеним розмаєм,

Яблучне варення і без цукру чай.

Муза полетіла, нудно їй зі мною:

Знає кожне слово з довгих одкровень.

Порожньо без неї… Пташкою нічною

Скнію над папером – і анітелень.