Кленово-вечорове

Поки на гойдалці я розмірковую про прекрасне

І насінинкам кленовим знічев’я даю щиглі,

Хтось розрізає на клапті кохання своє атласне,

Шиє мені укривало взамін петлі.

І вітерець вересневий цілунками пестить шкіру,

Хоче сказати на вушко, що той, хто його послав,

Справжній чаклун, чарівник: розфарбовує дійсність сіру,

Щоб дарувати коханій вогні заграв.

Десь – там, де сходить світило, на землях благословенних, –

Хтось небуденно цікавий читає мої книжки,

Пише освідчення на парашутах шалених кленів –

Тих, що невдовзі засиплють усі стежки.