Кит

У синьому океані,

глибокому океані,

бездонному океані

живе незбагненний Кит.

В його величезній рані,

як в діючому вулкані,

клекочуть слова останні

утоплених Маргарит.

Він плаває, де захоче,

корали хвостом лоскоче,

Китисько котом муркоче

до ніжних підводних дів.

І стільки жаги і сили,

що діви його просили:

«Теплом поділися, милий!

Врятуй нас від холодів!»

І Кит зігріває досі

усіх, хто його попросить,

тримає в тенетах осінь,

дарує комусь весну;

сплітає слова в бажання,

малює чуже кохання,

працюючи до світання

без продиху і без сну.