Хай не гасне вогонь

Наталі Мазур

Поезія живе в її очах,

Замріяних і сповнених любові.

Сльозить до ранку зморена свіча,

Вичитуючи вензелі бузкові.

Від захвату тремтить її вінець,

І часто сльози скрапують від болю.

Закінчення строфи – ще не кінець

Ні вірша, ні життєвого двобою.

Ще буде безліч згорених свічок,

Та поетеса кожну пам’ятає,

Вбирає світло, наче світлячок,

І в темряві багаттям розквітає.

І тягнуться до неї звідусіль,

Найбільше ж ті, що втратили дорогу;

У вогнищі спаливши гнів і біль,

Знаходять шлях до рідного порогу.

Нехай вогонь не згасне ні на мить,

Утворюючи вірші-самоцвіти!

І байдуже, що серденько щемить:

Без болю не народжуються діти.