Якби…

Я знов у твоєму дворі,

Знайомці старі – ліхтарі –

Затьмарюють місяць, моргають мені співчутливо.

Гадаю, ти також не спиш,

В холодному ліжку лежиш,

Шукаєш зірки на похмурому небі мрійливо.

Вмить небо пролилось дощем,

Змиваючи розпач і щем

З розбитого надвоє, згіркло-зболілого серця.

Здалося можливим, як сон,

Почути знайомий рінгтон,

Сказати: «Кохана! Давай все спочатку… Не сердься…»

Свинцеві краплини дощу

Б’ють боляче: «Ні! Не прощу!»

І хмариться небо, гуркочуть загрозливо грози.

Молюся: «Прости мені гріх!»

Якби розрівняти я міг

Ті дві борозни, що на личку залишили сльози…