Іван Франко

Він ходив стежками перехресними,

Жив у бурях, сумнівах, стражданні…

Не бувають музи безтілесними,

Почуття – нещирими, безчесними,

Вірші лиш являються незвані.

Не умів під маскою ховатися,

Серце не у грудях – на долоні!

Кров’ю на папері виливалися

Таємниці, правда-винуватиця

Мрії не тримала у полоні.

Він кохав! Шалено і не криючись.

Пристрасно, нестримно – до загину!

Не умів інакше… Душу вимучив,

Спопелив себе, до неба линучи…

А любив найбільше – Україну!