Сьогодні прочитала переклад мого вірша "Спогади про те, що не збулось" Геннадія Ільницького (псевдо - Лунь)

Воспоминания о том, что не сбылось. М.Шеверногая

Средь высокой травы на кларнетах играют кобылки,

В клеверах разомлели шмели и смакуют нектар.

Я смакую тебя, исправляя былые ошибки,

Спину мне золотит непристойный небесный фонарь.

Ты глаза закрываешь, свой взгляд целомудренно пряча,

Все равно из-под век распалённая похоть сквозит.

Нежно глажу тебя, наводя лоск на горе-удачу,

Чтоб на правильный путь без боязни страстей возвратить.

Множась, сила твоя каменеет в ладонях умелых,

Аргументы охотно и без колебаний приняв,

Отправляешься в путь на конях необъезженных резвых,

Поднимая победно на пик вздохов сладких меня.

В волнах жаркого лета звенит баркаролой либидо,

Мы давно утонули, нырнув в изумруд медуниц.

Ты пылаешь безудержной страстью юнца-неофита,

Приближая пожар не таких уж далеких зарниц.

Накрывает гроза взгорячённое пышное поле,

Блеск разрядов слепит, утолив жажду молний на миг,

Гром гремит; сотрясается полог из листиков голых,

Открывает нам прелести грешных в соку земляник.

Ни гроза, ни дожди не вспугнут нас сегодня, ведь всё же

Мы свободны уже от сомнений и прочих химер.

Ты сказал, что меня полюбить в этой жизни не сможешь.

Право, ты ошибался, вот только тогда иль теперь?..

Автор: Лунь

Тема: Переводы

Опубликовано: 2016-02-09 10:26:32

http://www.stihi.in.ua/avtor.php?author=48948&poem=197460

Лунь: "...Тексты Марго мастерские, вдохновенные, уникальны и потому труднопереводимые".

***

Спогади про те, що не збулось

У високій траві виграють на кларнетах кобилки,

В конюшині джмелі розімлілі смакують нектар.

Я смакую тебе, виправляючи давні помилки,

Золотить мою спину безстидний небесний ліхтар.

Ти заплющуєш очі, цнотливо ховаючи погляд,

Все одно з-під повік визирає роз’ятрена хіть.

Полірую тобі запліснявілий горе-світогляд,

Повертаю на правильний шлях без сумнівних жахіть.

Твої сила і міць каменіють у вправних долонях,

Аргументи сприймаєш з готовністю і без вагань,

Вирушаєш у путь на баских необ’їжджених конях,

Переможно здіймаючи хвилі солодких зітхань.

У повітрі бринить баркарола спекотного літа,

Ми давно потонули у морі смарагдових трав.

Ти палаєш нестримним вогнем юнака-неофіта,

Наближаючи полум’я вже не далеких заграв.

Накриває гроза розпашіле зажохане поле,

Електричні розряди звільняють жагу блискавиць,

Грім гуркоче; тремтить і здригається листячко голе,

Відкриває принади солодких і грішних суниць.

Ні гроза, ні дощі нас не можуть сьогодні злякати,

Ми нарешті звільнились від сумнівів, інших химер.

Ти казав, що ніколи не зможеш мене покохати.

Звісно, ти помилявся, от тільки тоді чи тепер?

© Маргарита Шеверногая

http://www.stihi.in.ua/avtor.php?author=46326&poem=196756