І за що я люблю тебе, Осене?
І за що я люблю тебе, Осене, юнко вогниста?
Ти шалена й нестримна, а я давно спокою прагну.
Безпардонно стріляєш очиськами – раниш таксиста,
І збираєш валізи на вранішній потяг у Прагу.
Нам з тобою не нудно, сестрице моя рудокоса!
У калюжах блакитних збираємо сонячні рими.
Ти безжурно вальсуєш у сквері, розпатлана й боса,
Поки ніч заправляють чорнилом хмарки-пілігрими.
У холоднім свічаді відбиток твоєї спокуси,
Міріади смішинок бринять у бездонних зіницях.
Ти даруєш натхнення, невтомна дочка Заратустри!
Викладаються нотами краплі. Чи музика сниться?
І чому я терплю тебе, Осене, любко барвиста?
Може, ти – це моя нездійсненна прихована мрія?
Не прощаюсь! Силяю разок золотого намиста.
Хай приходить погратися в піжмурки біла завія!
|