І хто це хоче до Європи?

Чесно кажучи, нам всім набридла політика: споглядання теленовин лише псує нерви. У складний для нашої держави і для кожного свідомого українця час порожні балачки неймовірно дратують. Від влади ми чекаємо конкретних дій. Ми контролюємо, обурюємось, вимагаємо!

А самі? Що ми робимо для «покращення»? Чи ми взагалі прагнемо щось змінити у нашому житті? А може, нас влаштовує такий стан речей? Чому б ні? Адже можна нічого не робити, не змінювати на краще, не прикладати зусиль, тільки стогнати, протестувати й обурюватись.

Наведу один-єдиний приклад. Якось мого знайомого (який справді порушив ПДР) зупинив «даїшник». Від «пропозиції» скласти протокол чолов’яга відкараскався сотнею гривень. Знайома ситуація, чи не так? Від’їхавши з півкілометра, приятель почав гнівно проголошувати гасла на кшталт: «За що гинула Небесна сотня? Де обіцяна боротьба з корупцією? Це так ми йдемо до Європи? Люстрація!» і т.д.. Гадаю, всі чули таке не раз, аж нудить. От тільки мені не зрозуміло: то з ким треба боротись? З тими, хто бере, чи з тими, хто дає? Може, правильно було б підписати протокол і заплатити зо п’ять сотень у державну скарбницю? Та ні! Коли справа стосується мене, коханого, чхати я хотів на державу!

Упевнена, мало хто мене підтримає: «автолюбителі» на диво організовані у «праведній боротьбі» з працівниками ДАІ. Але ж річ зовсім не в тім! Мені цікаво: на що ми здатні? Від чого можемо відмовитись заради «кращого майбутнього»? Чи справді ми хочемо жити «по-європейськи»: дотримуватись законів, поважати права інших людей, чинити за правилами навіть тоді, коли нас ніхто не бачить?.. Дуже в тому сумніваюсь…

Здається, зрозуміла всім рекомендація: відмовитися від феєрверків у Новорічну ніч. Коли йде війна, коли хлопці наші гинуть, коли діти-переселенці досі здригаються від гучних звуків… Просили як людей! Але одразу ж після півночі Дунаївці вибухнули святковими салютами.

Я теж люблю феєрверки! Постійно розважаю родину барвистим «бахканням» грошей на вітер. Тільки не цього року. Краще ці кошти витратити на щось більш корисне.

То якщо ми не можемо дотриматись простих правил, які не вимагають від нас коштів (навпаки, могли б допомогти заощадити), якщо ми не маємо совісті, не хочемо розуміти простих речей, – куди нам до Європи?

Звісно, феєрверки – то не злочин. Це, швидше, перевірка на нашу спроможність бути Людьми. Яку ми не витримали. На жаль.