Фокстрот

А осінь жебракує за вікном,

Останнє листя опадає з вишні,

Сніжинки, як метелики принишклі,

Вкривають землю срібним волокном.

Зобачивши царицю крижану,

Жебрачка розсипається на порох,

А горобці голодні б’ють на сполох

І марно кличуть лагідну весну.

Потроху виморожує зима

Всі почуття в спустошеному серці,

Пелюстками у штучній бутоньєрці

Застигли обнадійливі слова.

На люстро перетворюється став,

Хоч береги в осінній позолоті,

Там хтось прегарний в ніжному фокстроті

Мій стан до себе міцно притискав.