Дурнуватий той народ,  де на троні – бегемот!

Сидів на троні бегемот –

Зубатий гольтіпака.

Вважав за бидло свій народ –

Бо ж неук був, бідака.

Ним керували звіддаля

Зелені крокодили,

І він за довгого рубля

Прислужував щосили.

Все віддавав: ліси й поля,

Моря, річки і гори.

Писав таблички: «Мой земля!» –

І будував забори.

Коли ж урвався всім терпець,

Прогнали бегемота

(Він сам собі зробив «капець») –

Прокинулась сволота.

Гієни вити почали

І гавкати шакали,

Що всіх чужинцям продали:

«Часи страшні настали!»

Як правив лютий бегемот,

Сиділи у болоті,

Заціпившись, закривши рот –

Хто ж слово дасть голоті?

Зате тепер, коли тиран

Далеко,осміліли,

Почали бити в барабан

І зуби нагострили.

Все їм не так, усі не ті:

«Чому руда лисичка?

Ведмідь – тупий, орли – «святі»

І журавель, як тичка.

Ніхто не вміє керувать!»

І рвуться воювати.

«Адна у нас Расєя-мать!

Хапайтє автамати!»

Вже землю ділять, роздають,

І каркає ворона:

«А може, хай до нас пришлють

Сусідського дракона?»

Дракон триглавий раз – і є,

Сичить, вогнем лякає,

А дурні все кричать своє:

«Фашизм перемагає!

Он-он побіг! Ні, полетів!

Тримай його, до скону!»

Кого ж, не знають й поготів…

І моляться дракону…

Вони не небезпечні, ні,

Ці горе-патріоти,–

Задурені. Еге ж, дурні!

Ох, стільки ще роботи!

Рабів драконячих зловить,

Забрати автомати

І крокодилів приручить –

Хай будуть меценати.

Коли ж настане мир і лад

В прекраснім нашім краї,

Дракон повернеться назад –

Бо зуби поламає!