Добрі сусіди. Бувальщина  

Два сусіди мирно жили,

Сад, город – межа в межу.

Їли борщ, горілку пили –

По сто грам, для куражу.

Риболовля, полювання,

Разом на шашлик гайда!

Так до вечора ізрання –

Друзі не розлий вода!

Та сподобалась Івану

Жінка друга Василя –

Василина. Як дурману

Він обпився. «Ні, моя

Василина мусить бути!» –

Так собі постановив.

Дружбу вирішив забути,

План підступний розробив.

Поки Вася на роботі,

У сусідоньки Іван

«Зависає»: то на плоті,

То на кухні – як тарган,

Не позбудешся! Цілує,

Компліменти шепотить,

Перспективи їй малює,

Як у щасті будуть жить.

Василина геть здуріла,

Вірить Ваньчиним словам,

Ніби янгола уздріла!

Ох, і клятий той Іван!

Раз Васько прийшов з роботи,

А на ліжку – ліпший друг

«Пре» дружину!  «Вася, что ты,

Мы ж соседи! Ну, без рук!

По согласью! Василина

Референдум провела

И ко мне со всей скотиной

Вместе с хатой отошла».

Хоч Василь наш не з лякливих,

Та сповідує закон,

Референдумів зрадливих

Він не знає лексикон.

Що робити? В псячій буді

Жити, поки «друг» Іван

З Василиною у блуді

Тертиме його диван?

Ванька ж не дає проходу:

«Обижаешься? А зря!

Я с тобой в огонь и в воду!

Мы же лучшие друзья!»

Взяв тоді Василь ломаку –

Вітром здуло «дружбана»!

Василину попід ср…ку

Вигнав. Вийшла їй мана,

Та запізно… Не потрібна

Вже Івану – без зусиль.

Попідтинню плаче, бідна…

Може, й зжалиться Василь…