До Лесі Українки

Ще трохи, і я Вас наздожену:

Відзначу сорок другий рік юдолі.

Колись здавалось: Ви жили доволі,

Побачили і осінь, і весну,

Хоч виплакали не один пуд солі.

Але тепер, коли я на шляху,

Яким Ви йшли до мудрості земної,

Інакше бачу: все, що є зі мною,

Таке дитинне! Та нема страху:

Навчилася співати, хай сумної…

Ви встигли все, що суджено було,

І Вас нащадки будуть пам’ятати:

Кассандра, Мавка чи Марія-Мати…

Завжди добро перемагає зло…

І віру в це ніхто не зміг зламати!

Я вдячна вам за приклад, за урок.

Коли мене життя згина дугою,

Я думаю про Вас – і тятивою

Так напинаюся, що до зірок

Злітає дух надією живою.