Дивовиддя

В духмянім полоні кривавої рути,

Немов уві сні – хороводи русалок…

Так солодко пестять невидимі руки,

Уста незнайомі цілують, кусають

До ніжного болю, щасливої муки,

Тремтиш, як на березі біла рибина,

Ковтаєш повітря в мертвоті посухи,

І раптом – уверх нескінченна драбина,

До самого неба, до чемного Бога,

Де біле Ніщо огорта благодаттю…

Але ти не віриш, і світла дорога

Вростає в болото, подібно лататтю.

Жадаєш зігрітися в полум’ї зваби,

Та маревом щезли дівчата і ватра,

Натомість – принизливе кумкання жаби,

Ти стріли ховай, цілувати не варто...

Кохання моє – дужий сонячний птах!

Не втримати птаха в тремтячих руках.