Дівчинка-ніч

Дівчинка-ніч. Позад неї крокує місто

І перетворює дійсність в розмитий фон.

Кеди, рюкзак, де в блокноті рядків намисто

І запах моря, збережений в диктофон.

Шепіт епох позад неї, бліді етюди,

Місяць по хвилях зелених луною йде –

Дівчинка-ніч, що приречена бути всюди,

Але не статись ніколи. Ні з ким. Ніде.

В мокрих кишенях ховати безмовні хмари,

Падати в сіре небо своїх жахів,

Що на світанку розчиняться, як примари,

І відіб’ються безмовністю від дахів.

Дівчинка-вітер. Недуже дитя, надмірність.

Пахне весною і пилом старих доріг.

Марить вокзалами, та зберігає вірність

Місту, в якому стелились дощі до ніг,

Хвилям, тремтячим від поглядів чисто-синіх,

Вулицям тихим, що спили її ходу,

Вітру-зухвальцю, який у ці дні осінні,

Ніби сторожа, пильнує її в саду,

Морю в долонях і стрункості сонних сосен…

В люстрі калюжі обличчя її бліде.

Дівчинка-літо сховала під серцем осінь

І вже не буде ніколи. Ні з ким. Ніде.

© Море Внутри