Цвіт щастя

Смарагдовий килим духмяних зарошених трав

Шовковими стеблами ніжно лоскоче нам п’яти.

Ти з дому мене рано-вранці сьогодні украв

На луки травневі цвіт щастя казковий шукати.

Промінчики перші підсвічують краплі роси,

Вкриваючи луки іскристим вогнем самоцвітів.

Тамуємо подих, милуючись дивом краси,

Шукаючи цвіт неземний – найпрекраснішу з квітів.

Хто бачив цвіт щастя? Рожевий, блакитний – який?

Як можна знайти дивовижу, котрої не знаєш?

Але я упевнена: щастя бутон – золотий!

Вогненний, гарячий – в кишеню такий не сховаєш!

Давно загубили на луках буденне взуття,

І одяг потроху скидаємо, змоклий до нитки.

Я знаю, коханий: в минуле нема вороття,

На сонці паруючи, швидко зникають відбитки.

Волога тканина принадно окреслює стан,

Хвилює прозорість бажань і відверта чуттєвість…

В траву опускаємось, ніби пірнув в океан…

Спиняється час... Довжиною в життя ця миттєвість…

Розморені сонцем і щастям наповнені вщерть,

Оновлені духом, як після святого причастя,

Нарешті сприйматимемо золоту круговерть

Пухнастих кульбабок…Так от ти яка, квітка щастя!