Цунамі почуттів

Ти кажеш, що вірші мої сумні,

Читаєш – і проймає холод душу.

Тобі жалітись я не хочу, ні,

Але писати тільки правду мушу.

Коли ти поруч, сонечко сія,

Небесне світло струменить над нами.

Яке це щастя – знати: я твоя!

І вуст твоїх торкатися вустами.

Але коли лишаєш ти мене,

То чорна туга розділя проваллям.

Чекаю лиш, коли життя мине,

Відділена від тебе задзеркаллям.

Без тебе я існую – не живу.

Пересуваюсь, якось там працюю,

За течією буднів знов пливу,

Краси не бачу, музики не чую.

Прийди до мене, вихором ввірвись

І скаламуть нудні пастельні фарби!

З тобою піднімаючись увись,

Душа сприйматиме яскраві барви.

Коли ми разом, можу я усе!

Я хочу! Я волію! Я бажаю!

Цунамі почуттів мене несе

Чимдуж до нами створеного раю.