Борімося – поборемо!

Сьогодні я почула: «От за що

Ми маємо боротись, воювати?

За Україну? Та вона ніщо

Не зможе більше громадянам дати.

Війна, розруха, долар дорогий…

А Президент?! Нема вождя-месії!

Ні, воювати нам не до снаги,

Одразу краще здатися Росії».

Печуть до сліз ті зрадницькі слова.

Невже і досі в когось хата з краю?

Чи маряться їм Путін і Москва –

Синоніми вгодованого раю?

Так, покоріться, голови схиліть –

В ярмо! Навіки! Клякніть на коліна!

Були рабами ви впродовж століть,

Спливала кров’ю ненька Україна.

Та, слава Богу, меншає рабів,

І українці знов стають до зброї.

Настане час – і весь народний гнів

Спрямують на загарбників герої.

А ті, хто зневажає рідний край,

Для кого українська – «дика» мова,

Нехай ідуть від нас за небокрай –

Де «Руський світ», де править дядя Вова.

На вас чекають мирний Магадан,

Якутія і Колима з Сибіром.

Миліша за Вітчизну вам Орда?

Хіба тримаємо вас? Їдьте з миром!

А нам ставати з ворогом на прю

(Страшний він, але ми сильніші духом!),

Як мріялось Шевченку-Кобзарю,

Багряному та іншим відчайдухам.

Пора скінчити еру лихоліть,

Голодоморів, нищення і болю.

Не поступайтесь, браття, зупиніть

Загарбницьку політику-сваволю!

Були б ми разом, не могла б Москва

Розбій чинити у квітучім краю.

Де схована гетьманська булава,

Що здатна розігнати вражу зграю?

Любов, надія, віра – все в нас є.

Борімося – за Україну-мати!

Та поки «вата» в нас не зогниє,

Нам буде важко ворога здолати.