Біла лебідка змахнула крильми

Вірі Петрівні Спірякіній

Біла лебідка змахнула крильми –

Сиплеться, сіється пір’я…

Словом розноситься поміж людьми

Мудрості яре насіння.

І проростають добро і краса

З кожної диво-зернини,

Пнуться зелені ростки в небеса,

Пісня веселкою лине.

Понад Поділлям лунає той спів,

Сили дає і натхнення.

Може, колись серед житніх снопів

Стала лебідкою неня…

Доня збирає тепер її сміх,

Радості, смутку пір’їни,

Квіти фантазії, відблиски снів –

І викладає в картини.

Подихом теплим дарує життя,

Душу вкладає і слово.

І колосяться під сонцем жита

Впевнено і празниково!

Слово – живе джерело і вогонь!

Благословенна людина,

В кого рум’яниться з мудрих долонь

Пісні духмяна хлібина.