Біблія,

або Любов не мислить зла

Любов ніколи не зникає…

Кор. 13:4-8, Біблія

Ранок почався, як завжди, з філіжанки міцної кави та новин. Цілий день крутячись як білка в колесі, Діана цінувала ці десять хвилин вранішнього спокою: сидячи у зручному плетеному кріслі, потроху сьорбала ароматний густий напій і відсторонено спостерігала за подіями, які абсолютно її не хвилювали, але були необхідним мінімумом знань про те, що діється у світі. Аж раптом жінка почула фразу, після якої, пополотнівши, хлюпнула недопитою кавою на спідницю: «На вулиці Краснова потрапила в аварію машина «швидкої допомоги», водій та лікар загинули на місці». І хоч прізвищ не назвали, Діана серцем відчула біду. Увімкнула комп’ютер і швидко знайшла в Інтернеті інформацію про нічні події. Так, підсвідомість їй не зрадила: лікарем розбитої «швидкої» був Олег Волошин…

Олег – перше кохання, справжнє! Олег – ідеальний чоловік її мрій! Тепер його немає…

Навіть плакати не могла. Пережила вже одну втрату, тепер втратила знову – назавжди… Залишились тільки спогади, жодної фотокартки! І Біблія. Новенька гарна Біблія в чорній шкіряній обгортці із золотими вензелями, надрукована на тоненькому напівпрозорому папері, така вишукана, що Діана навіть боялась її взяти до рук зайвий раз, аби не пошкодити. Біблія Олегової матері…

Діана з Олегом познайомились випадково, у студентському гуртожитку. Він прийшов з другом до знайомих дівчат, побачив у фойє першокурсницю, заглиблену у вивчення конспекту, – і залишив компанію. Підійшов, галантно представився і запросив у кіно. А вона, на превеликий подив, погодилась. Це було кохання з першого погляду…

Увечері Олег уже розповідав мамі, що зустрів дівчину своєї мрії, з якою хоче одружитися. Олександра Іванівна злякалась. Синові 18 років, красень, спортсмен, відмінник, цього року має закінчити медучилище і вступати до медичної академії – її гордість і надія! І раптом… Але своїх думок уголос вона не висловила. Поживемо – побачимо. Її Олежка завжди з нею радився, ділився таємницями, прислухався до її думки. Тож нічого страшного поки не сталося…

Осінь того року була по-справжньому золотою! Олег з Діаною гуляли старовинним парком, ніби серед казкового лісу: природа дивувала неймовірним різнобарв’ям, намагаючись перед зимовим забуттям потішити, вразити, залишити яскраву згадку. Так, їй це вдалося. Такої чудової осені у Діани більше не було ніколи…

Декілька разів дівчина намагалась прогулятися парком, але коли сідала на дерев’яну лаву в заростях дикого винограду – їхню з Олегом лаву! – неодмінно починала плакати. І через рік, і через два… Тоді вона облишила ці експерименти над власною психікою.

Чому вона не погодилась стати Олеговою дружиною? Адже кохала його шалено! Так, що за десять років не змогла знайти йому заміни, не змогла примусити себе терпіти обійми чужих рук… не Олегових…

Вона сама так вирішила, сама зруйнувала своє щастя. Ніхто з подруг не міг зрозуміти: «Діанко! Ти ж його кохаєш! А він тебе! Чому відштовхуєш?»

Вона не відштовхувала. Але і занадто близько не підпускала. Можливо, зараз могло бути все інакше, але тоді… Їй було всього 17, він на рік старший. Одружитись легко, а далі що? Жити «на шиї» у батьків? Тоді дитина… А навчання? Ні, Діана не могла розчаровувати маму. Вона ж так тішилася, що донечка вступила до університету! Сама, своїми знаннями! Бо ж звідки у них, простих селян, гроші? Та й, крім Діани, в родині було ще троє дітей. Тож вона повинна вчитися, виправдати батьківські надії! Сиділа в бібліотеці допізна, «зубрила» латину, німецьку, старослов’янську – аж голова обертом! І мріяла про побачення з коханим. Олег того не хотів розуміти: у 18 років хочеться жити весело, а не скніти над підручниками. Але ця дівчина варта була того, аби забути про розваги з друзями, бари і дискотеки. Заради неї він кинув палити, чим дуже потішив маму, майже не вживав алкоголю і вільні вечори проводив над підручниками: а чим ще займатись, поки кохана вчиться? Зате яким щастям були їхні зустрічі! Діана була першою дівчиною, яка замість того, аби тягнути його на дискотеку, пропонувала просто погуляти. Спочатку це було дивно, але хіба можна порівняти масні обійми п’яненької дівки серед тютюнового диму і нервового «бамкання» діджея з ніжними цілунками коханої під кронами золотавих кленів?.. З Діаною йому було так хороше, як ні з ким до того. Вона була не просто гарна і мила, розумна, уважна, вміла слухати – ця дівчина пробуджувала бажання ставати кращим, давала поштовх до всього доброго, що було в ньому. Як же він хотів поєднати з нею свою долю! Але Діана посміхалась сумно: «Олежеку, любий! Ми не будемо разом…» Чому, ну чому?

«Бо він занадто гарний для мене, – думала дівчина. – У нього немає жодного недоліку, він ідеальний! І знайде собі кращу…» Що вона могла йому дати? З бідної родини, без приданого… Проте в глибині свого сердечка плекала надію, що Олег не слухатиме її – і за кілька років вони таки одружаться.

Але хлопцеві не терпілося. Рано спробувавши плотського кохання, він мріяв, щоб Діана належала йому, стала його дружиною. Олег поважав її принциповість, йому навіть подобалось, що кохана дівчина незаймана (досі таких не доводилось зустрічати), але ж скільки можна відмовляти? Батьки схвалюють його вибір, навіть погодились на весілля, а Діана затялась: «Ми ще дуже молоді, мені треба вчитись…» Невже не розуміє, що хлопцеві мало самих поцілунків?

Осінь промайнула, залишивши по собі хіба декілька кленових і виноградних листків між списаними аркушами Діаниного щоденника. У голому парку стало холодно. Молоді люди сідали в тролейбус, на заднє сидіння, і їздили вечірнім містом. Їм було байдуже, де бути, аби разом… Інколи ходили в кіно чи сиділи у кав’ярні, але Діана намагалась уникати того, щоб коханий витрачав на неї гроші – він бо теж студент.

Наближалась зимова сесія – перша в Діанчиному житті. Дівчина посилено готувалась, а Олег сумував без неї. Єдина радість – листи. Кохана писала майже щодня – під час лекцій, у бібліотеці. Слова кохання зігрівали і надавали сил дожити до наступної зустрічі. Закохані мріяли зустрічати разом Новий рік. Нарешті Діана погодилась прийти до нього додому, познайомитися з батьками. Олег покладав на Новорічне свято неймовірні надії!

А потім сталося таке, що він і сам собі не зміг пояснити. У середині грудня двоюрідний брат одружувався і запросив Олега бути свідком на весіллі – як кажуть на Хмельниччині, старшим дружбою. Звісно, він погодився. Запросив і Діану, але вона відмовилась: «Там буде вся твоя родина. А я поки ніхто. Їдь щасливо, розважайся!» Він і розважився. Старший дружба на весіллі – мусив цілуватися з дружкою, пити, а поряд не було ні Діаночки, ні мами… Сам не зрозумів, як опинився в ліжку з Ліною, весільною дружкою. Вона була трохи старша, більш досвідчена, тож Олег довго не опирався…

Повернувся додому з почуттям сорому і незрозумілої туги. Мама одразу помітила настрій свого улюбленця. Олег і не приховував, розповів усе, як є. Мабуть, уперше тоді він побачив материні сльози. Вона просила: «Тільки Діанці не кажи, прошу тебе! Вона тобі не пробачить…»

Ах, Олександро Іванівно! Погано ж ви її знали…

Після весільних пригод Олег тиждень не наважувався показатися Діані на очі. Знав, що не зможе їй збрехати. У суботу запросив її в кіно, дівчина радо погодилась – скучила неймовірно!

Вони сиділи в темному залі, тримаючись за руки. Олег згадав, як вперше саме тут поцілував її – і одразу перед очима спливли тугі Лінині груди, бліде обличчя між подушок, напівзаплющені очі, скривлені хіттю яскраві губи… Хлопець вийшов на вулицю, закурив. За кілька хвилин вийшла й Діана. З подивом глянула на цигарку. Мовчки почекала, доки він докурить. Тоді підійшла близько-близько і заглянула в очі: «Що сталося, Олежеку? Ти приїхав з весілля якийсь не такий. Ти зустрів там якусь дівчину?» І чому вона все про нього знає? Звісно, Олег все розповів.

Вони йшли знайомою дорогою до гуртожитку, тримаючись за руки, як завжди. Біля дверей Діана спитала: «Ти кохаєш її?» – «Не знаю…» – «Звісно, кохаєш. Інакше ти б не зміг… І що плануєш робити?» – «Не знаю…» – «Поїдь до неї. Вона тобі потрібна. А ти їй…» Як не намагалась Діана говорити спокійно, голос зірвався, забриніли сльози. «Пробач мені, Діаночко!» – «Не вибачайся, Олежеку. Ти ні в чому не винен. Серцю не накажеш… Я ж завжди тобі казала, що ми не будемо разом… Я щиро бажаю тобі щастя!»

На прощання вони обнялися. І довго-довго стояли, не випускаючи одне одного з обіймів. Аж доки дівчина на вивільнилась: «Тобі пора. А то тролейбуси перестануть ходити». Швидко пішла до дверей, встигнувши побачити, як в Олега по щоках текли сльози. Майже побігла, боячись, що повернеться, кинеться йому на шию и скаже: «Давай все забудемо! Я кохаю тебе!» І тільки в кімнаті дала волю сльозам. Ніколи ще вона так не плакала! Не сердилась на Олега, не звинувачувала. Та від розуміння, що сама відпустила своє щастя, було ще гірше…

Час зупинився. Діана продовжувала жити, навчатися. Від пронизливого болю у грудях не допомагали ні поїздки додому, ні зустрічі з друзями, ні побачення. Вона намагалась постійно рухатись, змінювати оточення, щоби уникати співчутливих поглядів подруг.

Олег послухався Діаниної поради і зустрівся з Ліною. Дівчина перелякалась: «Ти чого приїхав? У мене є наречений! Розважились – і добре! Чого тобі ще?» І справді, чого йому було треба?

Спочатку не наважувався зустрітися з Діаною. А коли прийшов, її не було вдома. Прийшов знову – немає. Новий рік видався зовсім не таким, про який вони мріяли… Приблизно о третій ночі, добряче напідпитку, Олег постукав до її кімнати в гуртожитку. Дівчини знову не було, поїхала додому на свята. Тоді хлопець взявся писати їй лист – просто-таки на шпалерах. Дівчата намагались йому завадити, тоді «герой» вибіг у коридор, зірвав зі стіни вогнегасник і залив усю кімнату піною. Чи намагався загасити власну пожежу?..

Вийшов з кімнати, сів на сходах і заплакав. І з’явилась Вона. Пожаліла, приголубила, заспокоїла. Вранці зварила каву і налила стакан горілки – щоб голова не боліла. Вона – не Діана. Інеса – старшокурсниця із сусіднього гуртожитку. У неї не було принципів, вона не просила кинути палити – сама палила, не дивилась співчутливо чи осудливо, коли Олег приходив п’яний. І вона завжди була вдома.

Коли Інеса сказала, що вагітна, Олег не здивувався, був навіть радий.

На весіллі Олександра Іванівна плакала. Вона одразу зрозуміла, що невістка не кохає її сина. Олег дивився на заплакану маму – і уявляв поруч себе Діану…

Дізнавшись, що Олегові батьки відмовляються прописувати її в квартирі, Інеса влаштувала чоловіка охоронцем до якоїсь фірми, де був гуртожиток. Щоправда, прожила там недовго – отримала диплом і поїхала до батьків у село. Замість того, щоб вчитися далі, Олег працював на двох роботах: треба було утримувати родину. Щотижня він пересилав дружині гроші, та вона телефонувала і сварилась, що мало. «Мої батьки не зобов’язані утримувати твою вагітну дружину! Твоя мамашка вигнала нас із дому! Ну, нічого! От народиться дитина, то пропишуть нас, нікуди не дінуться!»

Народилась донечка. Як не дивно, Інеса не була проти, коли Олег запропонував назвати малятко Діаною. Їй було байдуже. Олег хотів перевезти родину до міста, але Інеса передумала, їй у батьків було добре. Зятю ж там місця не було. «Чоловік має гроші заробляти», – наставляв тесть.

Проживши так два роки, Інеса розлучилася з Олегом, одразу вийшла заміж за іншого, багатшого, і виїхала з новим чоловіком за кордон, забравши малу Діанку назавжди.

Звісно, Діана цього всього не знала. Подруги розповіли, що Олег одружився – і на тему цю було накладено табу.

І от тільки зараз, коли коханий загинув, Діана з’ясувала, що Олег був давно розлучений і жив з батьками. Тільки-но закінчив медичну академію, працював на «швидкій». Дивно, що вони ніколи не перетинались. Хоча, де б вони могли зустрітись? Діана працювала головним менеджером великої косметичної корпорації – можна сказати, жила на роботі. Колеги давно перестали дивуватись, чому така гарна жінка самотня. Мабуть, тому і зробила карколомну кар’єру, що ніхто не заважав.

Біблія – єдина річ, яка ще пов’язувала її з Олегом. Олександра Іванівна дала її Діані, коли дівчина вивчала біблійні фразеологізми. Звісно, треба було її повернути, але Діана не могла прийти додому до колишнього хлопця. Можна було надіслати поштою, проте вона все відкладала. І от настав час…

Одягнута у траурну сукню, Діана стояла перед дверима і прокручувала в голові, що скаже Олександрі Іванівні. Була впевнена, що та і без слів зрозуміє. Немає більшого горя, ніж матері втратити сина. Вона буде допомагати, чим тільки зможе. Але найперше, що вона хоче: піти на кладовище…

Нарешті подзвонила. Двері відчинив батько. Не впізнав.

– Можна мені побачити Олександру Іванівну?

– Так, – не спитав навіть, навіщо.

З кімнати вийшла Олегова мама – теж у чорному. Привіталась.

– Вибачте, я повинна була давно прийти… Але я не могла… Ось Ваша Біблія… Я зберігала її всі ці роки…

Олександра Іванівна мовчки обняла Діану, притиснула її до себе і заплакала.

– Дівчинко моя, дякую! Дівчинко моя…

З-за її плеча Діана побачила, як з кімнати вийшов Олег – і знепритомніла…

Виявляється, того трагічного дня замість нього працював його найкращий друг. А журналісти не розібралися, видали інформацію з робочого журналу. Нічого, значить, житиме ще довго-довго. Олег з батьками тільки-но прийшли з цвинтаря, не встигли перевдягнутись…

Коли Діана трохи відійшла від потрясіння і Олександра Іванівна перестала відпоювати її гарячим чаєм, Олег приніс коробку, перев’язану блакитною стрічкою.

– Що це?

– Відкрий.

Коробка доверху була наповнена старими Діаниними листами. Вона обережно взяла верхній, розгорнула… Сльози полилися річкою…

– Діаночко! Я знаю кожне слово, кожну завитушку літери. Твої листи рятували мене в найтяжчі дні. Я перечитував їх знову й знову, живлячись твоїм коханням… Чи ти пробачиш мені колись?..

– Тобі немає за що просити пробачення, Олежеку… Я кохаю тебе! Я повинна була сказати тобі це ще тоді, десять років назад…

– Я багато що зрозумів у житті. І якщо ти не будеш зі мною, я так і залишусь самотнім.

Діана не відповіла. Зазирнула в кохані очі – і поцілувала.

На столі лежала відкрита Біблія, і на сторінці її червоним олівцем було виділено: «Любов довготерпелива, милосердна, любов не заздрить, любов не звеличується, не гордиться, не безчинствує, не шукає свого, не дратується, не мислить зла, не радіє неправді, а тішиться істиною; все покриває, всьому вірить, на все сподівається, все переносить. Любов ніколи не зникає, хоча і пророцтва припиняться, і мови замовкнуть, і знання скасується» (Кор. 13:4-8).