Берізка біля школи

Ганні Яківні Корчинській

Струнконога русява берізка

Заглядає до вікон шкільних.

Вітер шарпає, гне низько-низько,

Та вона лиш сміється: «Вітрисько!

Чи зламати таких запальних?

Вже і гнули мене, і ламали,

Кору дерли, допоки могли,

І безжально бруньки обривали,

Навіть серце мені пробивали:

Кров точили – стікали жалі».

Потемніла від часу й негоди,

Як раніше, тендітна, тонка,

Не шукає для себе вигоди,

Допоможе осилити сходи

Безкорислива гілка-рука.

Не спочине вона ні хвилинки,

Адже в кроні засів соловей!

Роздає гілочки на сопілки,

А крилаті її насінинки

Проростають в серцях у дітей.