Бабине літо

Бринить павутинка… Осіннє тепло

Останню дарує розраду.

Лоскоче за шию грайливе стебло

Костриці, і чути із саду,

Як гупають яблука лунко в траву –

Червонолаковані кулі…

Туляюсь щокою до ґрунту – живу!

Почути б ще кукіт зозулі…

Рябої віщунки давно вже нема,

І нікому літ нагадати.

Попереду – сива самотня зима.

Чи весну побачу, як  знати?