Аромат фіалок

І кожний чомусь прагне в мене встромити своє:

Кохання, надії, думки, сподівання чи мрії…

Коли фільтрувати все це мені сил не стає,

Я тисну «delete» – і зникають набридливі змії.

Я теж не без того: беру, що погано лежить,

Позичити можу емоцію, образ чи слово,

Зробити своєю не мною народжену мить,

Чужими сльозами наповнити келих святково...

Багато не треба: захланність – це гріх, та не мій.

Від тебе достатньо хоча б аромату фіалок.

Фіалками пахне вогненний поранений змій.

Тепер це і мій аромат – смерті дохлих русалок.