* * *

А пам’ять б’ється рибою об лід…

Не вперше серце закриває ставні…

Він був ще вчора, впевнений і ставний,

Ножем мисливським різав житній хліб.

Лишився на столі глибокий слід.

За річкою на місяць виє вовк.

Мабуть, голодний… Тихо душить морок.

Зачерствів хліб. Мені давно за сорок.

Ніж затупився. Голос музи змовк.

Та пестить шкіру прохолодний шовк…

Він повернувся ранком дощовим!

З обвітреним лицем, у вовчій шапці.

Пожбуривши в куток домашні капці,

Знов крає хліб ножем своїм кривим

Мій небезпечний, дикий серафим.

09.09.2016 р.

Серафи́м — в християнській традиції найвищий ангельський чин, найбільш наближений до Бога.