ВИПАДКОВИЙ
Ніч знову стікає по вікнах у краплях печальних
Дощу, що завчасно навіює тугу та спомин.
Давно загубився у снах серед марень безкрайніх
Твій образ. А може, ти просто в житті випадковий
Прохожий, що тільки спинився напитись водиці,
Зігрітися серцем від серця палкого. І знову
Згубитися поміж доріг, де іскрять громовиці,
Пішов, залишивши на згадку, цілком випадково,
Свій усміх? Чому ж до цих пір ще бринить відголосся
Тих слів, що промовив мені у останній розмові?
Враз тиша запала, і навіть здалося –
Цей дощ і ця ніч у моєму житті випадкові.
02.12.2012р.
| 
Главная