Хатина на узліссі

Догорає у пічці смерека, що жити хотіла,

В’януть квіти у вазі, дрімає в кутку помело.

Ти застиг на порозі розгублений, зніяковілий

Гість незваний. Майбутнє гачок спусковий свій звело.

Неминучість обпалить захопленістю крижаною:

Сплетемося в єдине й у згубі п’янкій потону.

Стогін солодко твій відізветься по тілу луною.

Знерухоміє час й павутинням накриє зі сну.

Схаменешся, прокинувшись раптом за крок до світанку.

Не здолавши шаленство, "борець відчайдушний зі злом”

Ти в нікуди втечеш, перерізавши відьмі горлянку

Знятим з килима неба нічного холодним серпом.

Автор: Альона Гетьманець