1. Вночі вона питає: – Це у нас секс чи любов? – Я мовчу, я не знаю, у мене це завжди було разом, тепер це чомусь окремо, боюся, що перемкне, а я люблю, коли в жінки щасливі очі, а вона тепер така роздратована, і ми одне одного не впізнаємо.

2. Мужчина повинен чутися переможцем, тоді він цікавий для жінки. А я в основному перемагаю себе.

3. Мужчини зникають як явище. Їхнє місце посіли круті – ерзац, замінник, гібрид гамадрила й Шварценеґера. Словом, еволюція вспак.

4. 1 грудня, дев’ята річниця референдуму, коли на руїнах імперії постала наша  Незалежність.  Синій  птах  з  перебитими  крилами,  майже  до  смерті закльований двоголовим орлом.

5. Центрифуга ідіотизму, голова йде обертом.

6. Добре, що Господь увімкнув нам ближнє світло свідомості, бо якби дальнє, схибнутися можна.

7. Ми хто? Ми статисти духовної пустелі. Ми гвинтики й шурупи віджилої системи, вона скрипить і розвалюється, продукти розпаду інтоксикують суспільство, і воно по інерції обирає й обирає тих самих. Великий народ обирає карликів, маріонеток, і що цікаво, — не він їх, а вони його сіпають за мотузочки у цьому політичному вертепі.

8. …В джунглях конкуренції кожен кожному звір.

9. «Пропорції дрібного й великого – ось у чому різниця між розумом жіночим і чоловічим.

10. Але така властивість моєї пам’яті: пам’ятаю бозна-що, забуваю елементарні речі.

11. Взагалі-то щоденник – жанр особистих записів. А яке моє особисте життя, і чи буває воно в одружених? Записувати, як тебе жінка пиляє, як засмоктують будні? Це вже був би не щоденник, а буденник.

12. Вона ж не виходила за мене заміж. Ми одружилися, ми побралися, ми обрали одне одного. Для того, щоб оце тепер загубити?!

13. Будні роблять людей буденними.

14. Час натягується, як тятива, але не в руках Купідона.

15. У всіх країнах мови як мови, інструмент спілкування, у нас це фактор відчуження.  Глуха  ворожість  оточує  нашу  мову,  навіть  тепер,  у  нашій власній державі. Ми вже як нацменшина, кожне мурло тебе може образити. Я ж  не можу  кроку  ступити,  скрізь  привертаю  увагу,  іноді  навіть  позитивну, але від цього не легше. Бо в самій природі цієї уваги є щось протиприродне, принизливе. Людина розмовляє рідною мовою, а на неї озираються.

16. Україна – це резервація для українців. Жоден українець не почувається  своїм у своїй державі. Він тут чужий самим фактом вживання своєї мови.

17. Але ж якщо мова – це Дім Буття, то чого ж ви мене виживаєте з мого власного  дому?!  Це  бандитизм.  Це  імперський  вірус.  Це  гарячка  Ебола.  У мене вже кров проступає з вух, коли я чую, як ображають мій народ. І хоч би ж російською говорили по-людськи, а то ж якийсь волапюк.

18. Раніше  ж  принаймні  ненависть  до українців  хоч  якось  камуфлювалася,  а  тепер  тебе  просто  готові  знищити: «Хотєли свою нєзалєжность? Вот вам!» Виїли Україну зсередини, як лисиця бік  у  спартанця,  ще  й  дивуються – чого  ж  вона  така  скособочена?  Чого кульгає  в  Європу,  тримаючись  за  скривавлений  бік?  Всю  обгризуть,  як піраньї, і сипонуть врозтіч. Від України залишиться тільки скелет.

19. «Нужда и бедность – неизбежный удел стоячего государства», – писав Гоголь.

20. Тим часом вона захрясає у побуті, занепадає, нервується і вже бачить світ у ряботинні дрібниць. На моїх очах зникає жінка, красива-прекрасива жінка. От я гляну на неї – вона прекрасна. Торкнуся до неї – вона магніт. Але втомлена жінка під вечір – це вже ступа. А коли ще й задубіла в роздратуванні, то це вже ціла меґера.

(І ще 380 - у прикріпленому файлі)