Юліану на 20-річчя

Пробач, синочку, що тебе люблю

Не так, напевно, як нормальна мати.

Пробач, що я вночі спокійно сплю,

Не впевнившись, чи ти прийшов до хати.

Пробач мої підозри і страхи,

Істерики, занудство і погрози,

Пробач мені нестриманість руки

І те, що не приховувала сльози.

Пробач, будь ласка, мій повчальний тон

І як годинами мораль читала,

Пробач, що я не грала у лото

І в «Монополію», тим більш, не грала.

Пробач мені, що не лишаю справ,

Коли на день додому приїжджаєш,

Що я спокійна, як ти йдеш на став

Або коли надовго пропадаєш,

Що супом запихаю раз у раз,

На кухню до бабусі відправляю,

Не слухаю і спорю повсякчас,

А те, що пишеш не мені, – читаю.

Пробач мені за все, синочку мій!

Батьків не вибирають, що робити?

Одне прошу: будь ласка, зрозумій,

Лише для тебе нам лишилось жити!

Ти наша гордість, наш єдиний син!

Благословляю всі твої дороги!

Тебе любити є мільйон причин,

Та нам достатньо, що ти Шеверногий.

За двадцять років зовсім не набрид!

Ти був на диво янгольська дитина.

Узяв найкраще в Оль і Маргарит,

Від Анатолія і Костянтина.

Тож будь і далі отакий, як є:

Уважний, добрий, чистий і завзятий!

Зозуля хай до сотні накує!

А кожний день нове дарує свято!