Юліану на 20-річчя
Пробач, синочку, що тебе люблю
Не так, напевно, як нормальна мати.
Пробач, що я вночі спокійно сплю,
Не впевнившись, чи ти прийшов до хати.
Пробач мої підозри і страхи,
Істерики, занудство і погрози,
Пробач мені нестриманість руки
І те, що не приховувала сльози.
Пробач, будь ласка, мій повчальний тон
І як годинами мораль читала,
Пробач, що я не грала у лото
І в «Монополію», тим більш, не грала.
Пробач мені, що не лишаю справ,
Коли на день додому приїжджаєш,
Що я спокійна, як ти йдеш на став
Або коли надовго пропадаєш,
Що супом запихаю раз у раз,
На кухню до бабусі відправляю,
Не слухаю і спорю повсякчас,
А те, що пишеш не мені, – читаю.
Пробач мені за все, синочку мій!
Батьків не вибирають, що робити?
Одне прошу: будь ласка, зрозумій,
Лише для тебе нам лишилось жити!
Ти наша гордість, наш єдиний син!
Благословляю всі твої дороги!
Тебе любити є мільйон причин,
Та нам достатньо, що ти Шеверногий.
За двадцять років зовсім не набрид!
Ти був на диво янгольська дитина.
Узяв найкраще в Оль і Маргарит,
Від Анатолія і Костянтина.
Тож будь і далі отакий, як є:
Уважний, добрий, чистий і завзятий!
Зозуля хай до сотні накує!
А кожний день нове дарує свято!
|