Колись давно в якійсь країні жили собі...

Так починається багато казок. Я хочу розповісти ще одну. Але дія відбуватиметься не «колись давно», а зараз, не «в якійсь країні», а в нашій рідній Україні. І казковим персонажем може стати будь-хто з нас...

Так ось, жили собі двоє друзів, Віталій та Максим. Обидва добре вчились у школі,   займалися спортом, грали в одному музичному гурті. Сиділи за одною партою, жили по сусідству – з рану до ночі разом. Ділилися всім: і речами, і думками. Здавалось, ніщо не може завадити їхній дружбі.

Та одного разу (як і повинно бути в казках) сталося щось незвичайне...

Повертаючись після тренування додому, хлопці почули десь з верхівки дерева зойки. Здивувалися, але не злякались. Придивившись, помітили якусь людину, що висіла на гілці, зачепившись одягом. Довго не розмірковуючи, полізли на височенне дерево, відчепили хлопчиська (як їм здавалось), без пригод спустились на землю – і тільки тут добре роздивилися врятованого. Це був дідусь з довгою білою бородою, у темно-синьому халаті із золотими зірками та такому ж ковпаку. Тільки на зріст він був як десятирічний хлопчик.

– Ти що, з маскараду втік? – спитали хлопці.

– О ні, вельмишановні мої рятівники! Я втік від злого чарівника Муфаси.  Він не такий могутній маг, як я, зате молодший та спритніший. Він вибив з моїх рук чарівну паличку, тому я й опинився в такому непристойному вигляді. Дякую вам, добросерді та відважні юнаки! Назвіть мені ваші імена, аби я мав змогу віддячити моїм рятівникам!

– Це ліліпут з цирку, точно тобі кажу, – прошепотів Максим другові на вухо.

Хлопці вирішили, що у цього циркача стрес, тому не сперечалися з ним, назвали свої імена і запропонували відвести його додому.

– О ні, дякую, вельмишановні Віталію та Максиме! Я вже не потребую вашої допомоги. Навпаки, хочу допомогти вам. Назвіть мені найзаповітніші ваші бажання – і вже завтра їх буде виконано!

Хлопці розуміли, звичайно, що чарівників не буває, але такі пригоди щодня не трапляються; тому, майже не роздумуючи, вони «підіграли» славному дідусеві.

– Я хочу здоров’я для всіх членів моєї родини, – сказав Віталій, у якого вже давно і безнадійно хворіла мама.

– А мені – багато  грошей! – побажав Максим.

– Добре подумайте, хлопці, – застеріг чарівник, – бо бажання можуть бути небезпечними!

Хлопці не змінили рішення, в душі підсміюючись з дивного дідуся. Тоді він тричі плеснув у долоні – і зник.

«Знову якісь циркові штучки», – вирішили хлопці й поспішили додому, бо вже й так довго затримались.

Наступного ранку Віталій прокинувся від незвичайних пахощів. Замість запаху ліків у квартирі чувся аромат пиріжків з яблуками, а з кухні лунав мамин спів. Зірвавшись з ліжка, хлопець влетів на кухню і побачив маму, рум’яну, веселу, гарну, що, пританцьовуючи, поралась біля плити. Схопив на руки її, легеньку, мов пір’їнку, – і закружляв по квартирі...

А Максим прокинувся від незвичайної тиші. Дуже здивувався, бо щоранку його батьки сварилися, обговорюючи якісь фінансові справи або висуваючи претензії один до одного. Максим не переймався цими «баталіями», звик за стільки років. І раптом тиша – якась холодна, смертельно небезпечна... телефонний дзвінок... Повідомили, що батьків більше немає, вони загинули в автомобільній аварії, повертаючись після якоїсь презентації... Тепер він – єдиний спадкоємець...

Повірили хлопці в реальність чарівника чи ні – яка різниця! Але відтоді життя їхнє дуже змінилось.

Віталій закінчив школу із золотою медаллю, вступив до університету на факультет фізичної культури, невпинно тренувався, швидко досяг високих результатів у спорті, став олімпійським чемпіоном. Весь світ лежав біля його ніг! Віталій дійсно був щасливою людиною! Чого ще може бажати людина, фізично і духовно здорова, яка досягла гармонії з собою та оточуючими! Всі його любили, пишалися ним, бо люди завжди тягнуться до щасливих, успішних.

Якщо і були колись фінансові труднощі, то тепер вся родина про них забула. Хіба можуть бути бідними працьовиті, талановиті й – найголовніше – здорові люди?

А життя Максима склалося інакше...

Посумувавши за батьками, Макс швидко зрозумів, що тепер він сам собі господар, все залежить тільки від нього... Ніякого контролю й купа грошей – величезне випробовування для юнака. Перед Максимом відчинялися всі досі зачинені для нього двері. Спочатку бари, дорогі ресторани, шикарні готелі, казино... Навіщо вчитись, якщо все можна купити! Єдине, що ще якось пов’язувало хлопця з минулим життям – музичний гурт. Тепер він міг найняти «найкрутішого» продюсера, «розкрутитися»... Концерти, гастролі, «круті» клуби, «фанатки», готові на все, наркотики...

Віталій деякий час був поряд, підтримував друга після загибелі батьків. Намагався стримувати Максима, але в кожного свій шлях...

Одного ранку Максим прокинувся в дешевому мотелі, подивився у дзеркало і – вжахнувся! На нього дивився немолодий уже чоловік (а насправді Максу нема ще й 25-ти!), шкіра сіро-зеленого кольору, вся в зморшках, під очима синці та набряки, поріділе волосся, у роті не вистачає кількох зубів і тхне так, що хочеться «освіжитись», на руках сліди від уколів, та й руками ці патики назвати важко, сам худий, виснажений, згорблений, трясеться... «Ні, не піду перевірятись не СНІД, краще житиму спокійно!» – промайнула думка.

– І це ти називаєш «спокійно»? І це, по-твоєму, «жити»? – пролунав давно забутий голос і з’явився невеличкий дідусь у синьому халаті, ґаптованому золотими зірками (ви ж не забули, що це казка?).

– Знову галюни, – сказав Макс уголос.

– Ні, я не примара. Примара – життя, змарноване тобою. Я не буду проповідувати тобі здоровий спосіб життя. Навряд у твоєму становищі це допоможе. Людині, що настільки не шанувала своє здоров’я, своє життя, однин шлях – у могилу. Але я відчуваю відповідальність за тебе. Це я виконав твоє бажання, що привело тебе на поріг смерті. Я не передбачив, що людина не завжди може витримати тягар великих грошей. Але якщо зараз ти зрозумів, що найголовніша цінність у світі – це здоров’я, що здоров’я не купиш ні за які гроші, що тільки здорова людина вільна у виборі свого майбутнього – в тебе з’явиться другий шанс у житті.

Максим спромігся тільки кивнути...

Прокинувшись вранці, Максим здригнувся: страшний сон! В квартирі було напрочуд тихо... Раптом телефонний дзвінок: «Ваші батьки в лікарні. Дізнавшись, що ваша фірма – банкрут, вони мало не загинули. Але тепер стан їхнього здоров’я задовільний... Все буде добре».

«Все буде добре», – луною обізвалося в Максимовому серці. – Все тепер буде добре...»