Його життєве кредо: твори добро

Живе в Дунаївцях Микола Іванович Негерчук.  Народився в селі Дубинка нашого району  21 травня1944 року.  Повоєнні роки для всіх були важкими, та для родини Негерчуків особливо. Микола рано залишився без мами, яка померла молодою.  Батько був механізатором, і всю свою любов до техніки передав синові. Микола Іванович має золоті руки, постійно щось майструє, модернізує, може любий механізм скласти з деталей. Його трудовий шлях вже зараз довжиною в півстоліття: як після восьмого класу пішов на роботу в колгосп, так все життя й працює шофером. Навіть зараз, на пенсії, не залишає керма: возить робітників із Дунаєвець до Зінькова у ковбасний цех.

Маючи в Дунаївцях квартиру, Микола Іванович весь вільний час проводить у селі. Кривчик став для нього другою батьківщиною. Багато років прожив тут, одружившись з кривчанкою Надією. І багато добра зробив для села.

Односельці дуже поважають Миколу Івановича, знають, що він завжди прийде на допомогу у важку годину. Цей чоловік намагається робити людям добро, не чекаючи на подяку чи власні вигоди.  Багато років назад за його ініціативи та найактивнішої участі було викопано криницю, та не звичайну, а справжню водогінну башту, з якої люди досі беруть воду і дякують йому за це. Працюючи на вантажівці, власним коштом відремонтував дорогу, всю вулицю висипав щебенем.

Пан Микола здавна захоплюється історією рідного краю. І це не звичайна цікавість. Важко знайти іншу людину, яка так болісно і близько до серця сприймає події минувшини, настільки переймається чужими бідами та проблемами, а також завжди намагається допомогти.  Не раз Микола Іванович організовував зустрічі давно розлучених у вирі життя родичів, привозив кореспондентів, аби написали про цікаве життя когось із своїх односельців, сам влаштовував екскурсії цікавими місцями рідної Дунаєвеччини. Витрачаючи власні кошти, ніколи й нічого не хотів для себе. Зате знають Миколу Івановича, мабуть, всі працівники культури району, музейні працівники, а також новатори технічної думки.

Довгий час М.І.Негерчук спілкується з ветеранами Великої Вітчизняної війни, яких вже так мало лишилося. Провідуючи, допомагаючи по господарству, обов’язково розпитує їх про події життя воєнних та повоєнних років, а також намагається передати іншим цю цінну інформацію, аби спогади про пережите лихоліття залишилися назавжди в пам’яті нащадків.

Також неодноразово приходилося Миколі Івановичу розшукувати односельців,  загиблих у роки Другої світової, на теренах рідної України та сусідніх країн. А коли біля господарства в селі Кривчик знайшли поховання радянських воїнів часів Великої Вітчизняної війни, Микола Іванович власноруч зробив огорожу та впорядкував священне для нащадків місце.

І в теперішній час продовжує впорядковувати могили односельців на сільських цвинтарях, не тільки родичів, а й чужих, давно забутих або самотніх.

Мабуть, життєве кредо М.І.Негерчука: твори добро! Що він з успіхом і робить, дивуючи своєю безкорисливістю, життєвою силою та творчою наснагою. Ще повний сил та енергії, на вигляд ніколи не даси тих шести десятків прожитих років. Виростив сина і доньку, має двох онуків. Надійна опора для своєї родини. Розумний господар, досі цікавиться агрономією, намагається використовувати нові знання та раціоналізує сільськогосподарську техніку. Обробляє власноруч свій шмат землі, а також допомагає всім сусідам та численним друзям.

Мабуть, у кожному селі є така людина, і дуже хочеться, щоби про них, справжніх патріотів, скромних, невелемовних, невибагливих, дізналося якомога більше людей, аби наші діти мали з кого брати приклад.