По-справжньому

 

Перший день нового року припав на неділю. Лариса ж неділі ненавиділа.

Андрій це знав, тому збирався поспіхом, намагаючись не шуміти, аби не розбудити дружину. Якомога тихіше дістав із шафи заздалегідь приготований подарунок для Ігорочка і, прихопивши куртку, вислизнув за двері.

Ще трохи полежавши із заплющеними очима (хоча який сенс прикидатись, квартира ж порожня), Лариса остаточно прокинулась. Вставати не хотілось. І взагалі нічого не хотілось…

Останнім часом її часто охоплювало почуття безвиході, безнадії, якоїсь порожнечі. Все було немиле, ніщо не приносило радості. Здавалось би, Новий рік – свято, яке маленька Лорочка починала чекати з листопада, від дня свого народження, і яке ніколи не розчаровувало, – але де святковий настрій? Ялинка у вітальні мерехтить вогниками (відучора! Андрій не вимкнув гірлянду!). Вимкнула… Штурхнула носаком шльопанця нерозпакований подарунок. Що такого він може подарувати?..

А колись все було зовсім інакше! Лорочка була веселою і життєрадісною, завжди усміхненою, безтурботною! Не йшла життям – пливла! Купалась у променях кохання! Всі її любили: і батьки, і численні родичі, і незліченні друзі. Бо хіба важко любити гарненьку дівчинку, доброзичливу і веселу, не обтяжену клопотами і проблемами, яка ніколи не скаржиться, бо їй просто ні на що скаржитись? Вона мала все, що хотіла і кого хотіла. І думала, що так буде завжди…

«Завжди» обірвалося несподівано. Хоча для більшості її колег – доволі очікувано. Бо хіба роман з босом можна втримати в таємниці? І невже такі стосунки закінчуються якось інакше?

Найгіршим же для Лорочки було те, що вона закохалась, справді закохалась у свого директора, Павла Петровича, її Павлика, і мріяла, що він залишить свою «мимру» і одружиться з нею, Лорочкою, – і житимуть вони довго і щасливо!..

Лороччина віра в казку була настільки глибока, що коли наляканий і обурений Павлик змусив її зробити аборт (хоча що значить: змусив? Хіба хтось може змусить жінку позбутися дитини? Сама пішла і сама зробила, щоб не засмучувати коханого), ще довго чекала, що він перепросить – і одружиться з нею! А як же без хепі-енду? Бо ж хіба можливо, щоб її, Лорочку, звільнили з роботи, викинули з квартири (яку милостиво знімав бос для кожної своєї пасії), а коли вона залишилась без підтримки, ще й з’ясувалось, що й друзів у неї теж немає? О, це був жахливий період! Лариса навіть всерйоз замислювалась, чи не повернутись до батьків у село. Але ж як?..

Та все колись минає. Минає добре, але минає й погане. Поступово життя налагодилось: Лорочка знайшла нову роботу, нову квартиру і нове кохання. Щоправда, кохання було не зовсім коханням і не зовсім новим. Першого ж дня в офісі вона зустріла Андрія. Вже й думати про нього забула, навіть не одразу впізнала, та як побачила щенячий захват у його короткозорих очах – наче повернулась у студентське життя.

Багато-багато років назад, ще коли Лорочка тільки починала йти дорогою кохання, одним з її «трофеїв» став однокурсник Андрійко. Білобрисий і веснянкуватий опецьок їй не дуже подобався, але щось таки змусило одного разу з ним переспати. Оте «щось» вихлюпувалося з його блакитних очей, коли хлопчина захоплено й віддано спостерігав за красунею Лорочкою. Вона ледве стримувала сміх, коли він починав «випендрюватись» і задирати інших хлопчаків у її присутності, але погодилась на побачення – перед самим випуском, адже інших кавалерів у той вечір не спостерігалось. Побачення було не найгіршим, тому трохи захмеліла і розм’якла Лорочка дозволила закоханому парубку любити себе. Для нього, досі незайманого, це було здійснення мрії! А так приємно інколи почуватися казковою феєю…

Що далі? А далі не було нічого. На ранок Лариса зникла з кімнати гуртожитку – і з Андрійкової казки. Пояснила, що заручена, тому не може бути з ним. Збрехала, звісно, щоб хлопчик не дуже страждав – і забула про невдалого коханця.

І от тепер, змарніла й розплющена власним нездійсненним коханням, подивилась на колишнього залицяльника іншими очима. Андрій насправді дуже змінився. Подорослішав, змужнів. Схуд. Модна стрижка і гарно пошитий костюм, вишуканий парфум, новенький «мерс», а ще діамант у вусі – це був зовсім інший Андрій, успішний, упевнений у собі, привабливий. Начальник відділу з перспективою «особистісного зростання». Чом би й ні…

«Так, чом би й ні?..» – думала Лорочка того ж вечора в найдорожчому ресторані, який тільки могла собі уявити, поглядаючи з-під вій на нового Андрія. Ніщо вже в ньому її не дратувало, нічого було соромитись, ні над чим сміятись. Андрійко став «дуже класним меном». І через декілька годин, засинаючи на його плечі, Лорочка щасливо усміхалась: не розчарував…

Почалась нова ера – ера Андрія. Тепер він постійно був у її житті. Зняв гарненьку квартирку, затишну і недалеко від роботи. Обідні перерви стали зовсім не нудними… Щоправда, не завжди вистачало часу поїсти. Вони часто їздили на концерти, на риболовлю, відпочивали на природі, влаштовували романтичні вік-енди… І Лорочку зовсім не турбувало, що її бойфренд одружений.

Так, одружений, що тут дивного? Всі нормальні чоловіки одружені. Якщо чоловік не одружився до тридцяти років, значить, у нього якісь проблеми – психічні чи фізичні. А в Андрійка, слава Богу, все в порядку. Дружина – красуня, молодша на шість років (так, за Лорочку теж), син Ігор – викапаний тато. Щаслива родина! Тобто, була щасливою, – до неї, Лариси.

Спочатку Андрій не знав, як йому поводитись з Оленкою. Жінка любила його без міри, і колись він думав, що теж її кохає. Знав Оленку з дитинства, виросли в одному селі. Закінчивши університет, приїхав додому на літо, тоді й зустрів гарненьку дівчину, тоді ще школярку, і якось одразу відчув, що то саме вона, його наречена, з якою вони народять дітей, проживуть разом усе життя і помруть в один день… Ледве дочекався, поки вона закінчить школу. Весілля зіграли на все село! Оленчині батьки подарували квартиру, його – машину. Гарний старт для молодого подружжя. Живи й радій! Так і було. Оленка виявилась справною господинею, Андрій непогано заробляв, обидва були молоді, сповнені планів і надій, закохані й щасливі! Не минуло й двох років, як народився синочок – татова гордість! На роботі підвищили, грошей вистачає, можна ні в чому собі не відмовляти: море, гори, розваги…

І раптом – Лорочка. Андрій пішов до неї, за нею, не замислюючись, як за віфлеємською зорею. Вона з’явилась у його житті – значить, так треба, це диво, це Божа воля. Він і мріяти не міг, що його перше кохання повернеться. Перше кохання, єдине, справжнє. Тепер Андрієві здавалось, що його почуття до Оленки були оманливими, аби тільки заповнити порожнечу, залишену Лорою. Мабуть, він любив Оленку, але не так, як Лорочку, не по-справжньому… І що далі?

Намагався про те не думати. Жив на дві сім’ї, заплутуючись все тісніше в павутинні брехні. Хотів бути з Лорою, але як залишити Оленку? Може, хай Ігорочок трохи підросте, тоді вже…

Зробити вибір допомогла Лариса. Під час «обідішнього» кохання – чи пак, після того – показала паперову смужку з двома рисками. Андрій зрадів – і злякався. Не думав, що змінювати звичний устрій життя доведеться так скоро. Проте тягнути було не можна. Лорочка сказала, що одружитись вони мають якомога швидше, «поки животика не видно, щоб не казали, що по зальоту».

Розмова з дружиною пройшла легше, ніж можна було очікувати. Оленка не звинувачувала, не кляла, тільки плакала. Пробувала просити, щоб подумав, але коли Андрій повідомив про вагітність нової пасії, ніби заклякла. «Обійшлось без скандалу», – повідомив з полегшенням. Лариса тільки стиснула плечима. Чи їй справді було байдуже?

На розлучення подати не встиг. Зустрів Оленку в кав’ярні з колишнім однокласником. Сам від себе не чекав подібної реакції: затіяв сварку, висмикнув Оленку на вулицю, кричав, що вона мати, повинна дивитися за дитиною, а не шлятися з мужиками… Почувався скривдженим, розчарованим, ніби батьки віддали іншому його улюблену іграшку. То й що, що більше не грається з нею? Але ж вона ЙОГО!

Відвіз Оленку додому, зайшов до квартири… І майже зґвалтував дружину, переконуючи себе і її, що вони – пара.

Найбільше зрадів цьому «візиту» Ігорок: він так скучив за татком! Не розуміючи, що коїться між батьками, хлопчик відчував недобре, став капризним і нервовим. Коли Андрій вдягався, щоб піти, дитина впала в істерику, і йому довелося пообіцяти, що приходитиме щодня.

Коли ж розповів про це Лорочці, та теж влаштувала істерику. «Забудь про них! У тебе тепер інша дружина, інша дитина!» І сталося непоправне: жінка втратила дитинку…

Потім Лариса часто думала про те: це Божа кара за те, що хотіла позбавити іншу дитину батька? Чи за те, що вбила своє ненароджене дитя? Хто відповість?..

Поки Лора була в лікарні, Андрій повернувся до родини. Лорочку навідував, сплачував рахунки, але спав із шлюбною жінкою. І чесно розповідав кожній про стосунки із суперницею. Щоправда, в минулому часі.

Мабуть, Андрієві було б простіше, якби можна було мати одночасно обох, та в нас двоєженство не в тренді. Так він і бігав від однієї до іншої п’ять років, змучився сам, заморочив обох жінок і батькам попив крові. Та нарешті визначився. Чи то Олена поставила крапку? Оголосила ультиматум: «Я чи вона». Щиро кажучи, вже й не знала, кохає його чи ненавидить, але заради Ігорка могла б спробувати відновити родину. Андрій довго вагався. Та все ж обрав знову вагітну Лорочку. Тоді Олена зібрала всі чоловікові речі, дозволила йому винести з квартири все, що той вважав своїм: «плазму», комп’ютер, холодильник, ще щось – їй було вже байдуже. Оголосила Ігорочку, що тато приходитиме тільки на вихідні – і поміняла в квартирі замки.

Так Андрій став «недільним татом», а Лорочка – зненавиділа неділі.

Нарешті вони одружились. Щоправда, весілля, про яке мріяла, не було. Андрій мусив взяти кредит, щоб купити квартиру. Та й хто б прийшов на їхнє весілля? Друзі, не змовляючись, ігнорували Ларису, вважаючи її розлучницею, а тих небагатьох, хто не звинувачував Андрія, Лорочка сама відвернула. «Яка риболовля? Будь зі мною! Чого тобі з ними зустрічатись? Знову нап’єшся?»

Андрій слухався, намагаючись не сердити Лорочку, адже це через нього вона ніяк не може виносити дитину. Жалів її, жалів себе…

Поступово їхнє життя перетворилось на муку. Чужі люди, які живуть під одним дахом, бо мусять…

Коли вона розлюбила Андрія? – часто думала Лариса останнім часом. – І чи кохала його взагалі? Він не міг дати їй єдиного, що вона хотіла – дитину. Спочатку нібито хотів, а потім втратив інтерес. Звісно, у нього вже є син. А в неї? Що є в неї?

Вона сорокарічна жінка, без надії народити дитину. Після останньої невдалої спроби лікар порадив зробити перерву. І подумати про усиновлення. Сказала про те Андрію – відмахнувся. А вона так хоче дітей!..

Коли б’ється на друзки улюблена таріль, можна плакати й намагатися склеїти, а можна купити нову. Звісно, життя – не таріль, уламки його не викинеш на смітник, але ніколи не пізно почати все заново.

У перший день нового року Лариса накупила іграшок, солодощів і поїхала до інтернату. Думала, стане для сиріток казковою феєю! Та не все так просто: діти не звернули уваги на «ще одну тьотю з пакунками», адже в святкові дні багато хто з «поважних і заможних» намагається робити добрі справи. Як не гірко було це розуміти, Лороччина «місія» провалилась. Дивлячись на вимащених в шоколаді малюків, вона відчула, що не подарунків, не матеріальних благ їм бракує, а любові, звичайної батьківської любові…

З того часу жінка весь вільний час проводила в інтернаті: гралася з дітьми, читала казки – допомагала як волонтер. І подала на розлучення. Розуміла, що у самотньої жінки без власного житла мінімальні шанси на усиновлення, проте не сумнівалась у правильності рішення. Андрій ніколи не стане гарним батьком. Чому вона не побачила цього раніше?

На Святвечір Лариса поїхала в село, до батьків, не соромлячись, що сама. І так все просто стало одразу, зрозуміло, як у дитинстві. От тато, мама, от вона, Лорочка – всі веселі, урочисто-натхненні. Коляда і молитва, наче очищення, спокута і прощення. Сорок років – не кінець життя. Ще можна стати для когось по-справжньому потрібною…

* * *

Вони зустрілися через сім років, на різдвяній виставі в ляльковому театрі. Зробили вигляд, що не знайомі. Лариса була з двома дітьми: десятирічною Марічкою і п’ятирічним Богданчиком. Андрій тримав за ручку маленьку донечку. Здається, він знову був «недільним татом»…

01.01 – 08.01.2017 р.