Голодний погляд

Образок

   Перший робочий день після відпустки здався неймовірно довгим! Мало того, що робити було майже нічого, і тому день тягнувся й тягнувся, неначе жована-пережована гумка, та ще й організм, змучений передлітніми дієтами, потребував пального. У цукерні, що, як на гріх, заступила мені шлях, купила улюблений еклер. Хотіла два, але сила волі все ж таки не зовсім вмерла, придушена голодними конвульсіями.

   Не дійшовши якихось двох сотень метрів до будинку, не втерпіла й примостилась на лавочці в скверику. Вдома чоловік. Звісно, він нічого не мав проти еклера. Тобто, він не їсть солодкого (і моєму єдиному тістечку нічого не загрожує), а мені сам купує ласощі. Проте я уявила, як він жартуватиме стосовно того, що я не витримала обіцянок не їсти солодкого «взагалі ніколи!», – і рішуче надкусила грішний витвір кондитерського мистецтва. Мммм!.. О, так!..

   І раптом відчула, що на мене хтось дивиться. З-під повік напівзаплющених від насолоди очей побачила якогось чоловіка, що сидів на лавці навпроти. Відстань була немала, та я розгледіла вираз його обличчя: з таким жаданням він дивився на мене, з такою жагою облизував пухкі, ніби дитячі, губи, що в пам’яті одразу виринув епізод з давно минулої юності…

   Мені тоді було сімнадцять. Сповнена мрій першокурсниця-філологиня, вихована романтичною белетристикою та індійським кіно. І, як і тепер, я їла солодке з муками грішниці, що визнає свою провину та обіцяє спокутувати гріх фізичними навантаженнями і ранковими пробіжками.

   Того вечора я грішила з величезним безе. Отримала стипендію й купила блідо-рожеве диво з начинкою з вишневого джему та згущеного молока. І так само їла його на лавочці в парку, насолоджуючись одночасно джазовою музикою з відкритого павільйону. Вечір буз теплим і затишним, поспішати було нікуди, на душі мляво і сито-солодко… Аж раптом щось мене занепокоїло, ніби камінчик під п’ятою. Погляд. На мене дивився хлопець. Він сидів під платаном з книжкою. Бежевий светр майже зливався зі світлою корою, тому я не одразу помітила юнака. Та його погляд… Він так дивився на мої губи, с такою пристрастю, з таким жаданням, що мені зробилося млосно. Роблячи вигляд, ніби нічого не помічаю, з-під повік почала приглядатись до нього. Мабуть, теж студент: потертий наплічник (з книгами, напевно), задовге волосся, трохи скуйовджене, великі темні очі, ямка на підборідді… Симпатичний… Я підібралася. Його пристрасть перестала мене лякати. Переклала ноги, вигідним ракурсом до нього. Ніби не помічаючи хлопця, боковим зором спостерігала за його реакцією. Він так дивився на мене – мало слина не текла! О, як приємно дівчині почуватися такою бажаною!

   Доки я прокручувала в голові майбутні сценарії, одночасно наминаючи тістечко, хлопець помалу втрачав до мене інтерес. І коли я вже була готова до знайомства, він… заглибився в книжку. Ще трохи покрутилась на лавці, заглядаючи в люстерко, підправляючи макіяж, але зрозуміла, що все марно. Ще на щось сподіваючись, глянула на юнака – і остовпіла: він так само пожадливо дивився на хлопця, який присів на сусідню лавку! Той теж чимось запихався… І тоді я почервоніла від маківки до п’ят. Бідний хлопчина просто був голодний! І не на мене він дивися, а на моє безе…

   Тоді у мене не вистачило сміливості купити йому щось поїсти. Але зараз…

   Я підійшла рішуче до лавки навпроти, поклала на коліна чоловікові 50 гривень і побігла додому. Звісно, краще було просто віддати йому еклер, але, на жаль, розмірковую я повільно, зате їм – швидко.