Зелений вірш про зеленого дракона

Мій друг-дракон живе в міському сквері,

Та навіть я не знаю точно, де.

Було б найкраще мешкати в печері,

Але він любить сонечко руде.

Гуляю з ним у присмерку і вранці,

Хоч перехожим байдуже до нас,

Всю ніч, буває, сидимо на лавці,

Коли його навідує Пегас.

Під коньячок вони ведуть розмови,

Плетуть аркани для мустангів-слів,

Мене ж ніколи не беруть на лови:

«Ти вчися, – ржуть, – гнуздати королів!»

Не гніваюсь: на те вони й поети!

Що їм жінки? «Подай і принеси!»

У них ронделі, рубаї, сонети…

А я сиджу хіба що для краси.

Холодний дощ стопив осіннє злото.

Де ж мій дракон, паливода малий? –

На голім клені спить смішна істота,

Як велетенська шапка омели.

Візьму його до теплої квартири,

Нехай зимує, разом веселіш.

Ще музу? Що ж, де три, там і чотири.

Пишу тепер смішний зелений вірш.