Відповідь на вірш Володимира Захар’єва «Чому?!»

За що кохаємо ми так чоловіків?

Своїх, чужих, нещасних та щасливих,

Невдячних, злих, нелюбих, некрасивих,

Невірних нам, нечуйних до батьків…

Їх вади можна день і ніч лічити,

Назвати всі не вистачає слів…

Та все одно ми будемо любити

Чоловіків, «соратників», братів.

Що ми без них? Лиш людства половина,

Хай найпрекрасніша, але зрівняти з чим,

Якщо не буде на землі мужчини –

Неандертальця за єством своїм?

Чоловіки — всі вчені і поети,

Мислителі, філософи, митці,

Досліджуєте душі і планети,

Та не збагнете істини прості:

Що люблять не за щось і не тому що,

Кохають ПРОСТО ТАК, без каяття!

Та чоловік – істота зверхтямуща –

Питаннями лякає почуття.

Боротись з нами легше, ніж любити?

Але жінок не переміг ніхто,

Бо жінка думає не «сірим вєществом»,

А серцем – величезним і відкритим.