Ой, на Покрову

Покрівонько, Покрівонько,

Покрий мою голівоньку,

Покрий землю святу

І мене молоду.

Народна творчість

Ой, на Покрову, свято козаче,

Прийди до мене, любий юначе,

Вже рушників я навишивала,

Хустку для тебе приготувала.

А він не прийде, хлопець вже далеко,

В степах донецьких захищає мир,

Як юний недосвідчений лелека,

Затягнутий у смерч – кривавий вир.

Красна дівчино, марно чекаєш,

Не з того боку ждеш-виглядаєш:

Твій наречений з ворогом б’ється.

Вишли хустину – часточку серця.

Він автомат узяв не для розваги.

«Чому не я?» – подумав – і пішов.

Хоч не шукав військової звитяги,

Та побратимів-козаків знайшов.

Любий, коханий, справжній герою!

Матінка Божа буде з тобою!

Хай на сторожі стане дозором

І укриває святим омофором.

Лишив кохану, матір – всю родину,

Життя поніс, неначе смолоскип.

Стоїть на смерть за рідну Україну,

На варті миру, спокою садиб.

Покрівонько, Покрівонько,

Сховай його голівоньку

Від снайперської кулі,

Від мертвої зозулі,

Від «градів», мінометів,

Від холоду наметів,

Від дуру генералів,

Від щільності завалів,

Від страху і від болю

Закрий його собою!

Покрівонько, Покрово!

Верни його живого!

Покрівонько, Покрівонько,

Покрий мою голівоньку,

Помилуй одиноку!

Нехай не цього року…

Всі біди подолаю –

Врятуй його, благаю!

   * Відповідно до весільного обряду, дівчина, яка дала згоду, неодмінно перев’язувала руку нареченому хусткою, на яку сама випряла нитки, виткала її та вишила.